Українська мова. Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш.


Усі змінювані іменники залежно від їх роду та закін­чень у називному відмінку однини поділяються на чоти­ри відміни. Читати повністю »

Іменник має ряд граматичних ознак, які вирізняють його з-поміж інших частин мови. Значення предметності виражається морфологічними категоріями роду, числа, відмінка. Читати повністю »

Іменники, що відповідають на питання хто?, об’єднують­ся в семантичну групу назв істот. Сюди належать: на­зви людей (хлопець, дядько, бабуся, дочка, дитя, мандрівник, інженер, професор, балерина, Микола, Олеся); назви тварин, птахів (ведмідь, лось, козуля, корова, вівця, Рябко, Мурчик, жу­равель, чапля, півень, індик, качка, синиця, снігур); назви міфологічних істот (лісовик, змій, відьма, русалка); назви по­мерлих (мрець, покійник, небіжчик); назви карт, шахових фігур (валет, пішак) та ін. Читати повністю »

Морфологія (від. гр. morphe - форма і logos - слово, вчення) – розділ граматики, що вивчає внутрішню грама­тичну будову слова і граматичні класи слів. Читати повністю »

Словник мови містить активний шар лексики, що по­стійно використовується носіями мови і не має відтінку новизни чи давності, і пасивний, до якого належать за­старілі слова й неологізми. Читати повністю »

За походженням у лексиці української мови розрізня­ють слова, успадковані з попередніх періодів розвитку мови, власне українські та запозичені з інших мов. Серед успад­кованих виділяють слова індоєвропейського, спільносло­в’янського та спільносхіднослов’янського походження. Читати повністю »