Українська мова. Де мало слів, там більше правди.


При використанні іменників у потрібному відмінку слід зважати на особливості вживання деяких відмінкових за­кінчень. Читати повністю »

Усі змінювані іменники залежно від їх роду та закін­чень у називному відмінку однини поділяються на чоти­ри відміни. Читати повністю »

Іменник має ряд граматичних ознак, які вирізняють його з-поміж інших частин мови. Значення предметності виражається морфологічними категоріями роду, числа, відмінка. Читати повністю »

Правила нормативної літературної вимови вивчаються у спеціальному розділі мовознавчої науки української мови, який називаєть­ся орфоепією (від гр. orthos - прямий, правильний, рів­ний і epos - слово, мова). Читати повністю »

Словник мови містить активний шар лексики, що по­стійно використовується носіями мови і не має відтінку новизни чи давності, і пасивний, до якого належать за­старілі слова й неологізми. Читати повністю »

Особливу групу становить діалектна лексика. Діалектні слова (діалектизми) – це слова, поширені на території певного наріччя (діалекту). Здебільшого вони називають поняття, для позначення яких у літературній мові існують інші назви (бинда - «стрічка», капарати - «псувати», нездалий - «невмілий, нездатний», файний - «гарний, кра­сивий»), або місцеві реалії, відомі лише в межах певного говору (колиба - «житло чабанів і лісорубів», табівка - «гуцульська шкіряна торбина з орнаментом, яку носять на ремені через плече») тощо.

З погляду вживання найбільшу групу становлять загаль­новживані (стилістично нейтральні) слова. Вони викорис­товуються практично всіма носіями літературної мови й охоплюють найрізноманітніші сфери життя. Читати повністю »

За походженням у лексиці української мови розрізня­ють слова, успадковані з попередніх періодів розвитку мови, власне українські та запозичені з інших мов. Серед успад­кованих виділяють слова індоєвропейського, спільносло­в’янського та спільносхіднослов’янського походження. Читати повністю »

Антоніми (гр. anti - проти та опута - ім’я) – це сло­ва, які мають протилежне значення. Наприклад: любов - ненависть, щастя - горе, великий - малий, чорний - білий, вперед - назад, високо - низько, говорити - мов­чати, радіти - сумувати та ін. Ці антоніми є різнокореневими. Значно більшу за чисельністю групу становлять однокореневі антоніми, утворені за допомогою префіксів, що надають словам протилежного значення.

Читати повністю »

Багатство кожної мови визначається наявністю в ній синонімів. Лексичні синоніми (від гр. synonymos - одно­йменний) – це слова, близькі або тотожні за значенням, які по-різному називають той самий предмет, явище, ознаку, процес та ін. Однакові за значенням та емоційно-експре­сивним забарвленням слова мають назву абсолютних синонімів: азбука - абетка - алфавіт, визначення - дефініція, мовознавство - лінгвістика, обрис - контур, відтінок - нюанс, іспит - екзамен, площа - майдан, лю­бий - милий, баритися - гаятися, скрізь - усюди. Вони використовуються в мовленні для того, щоб уникнути по­вторів.

Читати повністю »

« Попередні статті