Українська мова. Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.


Особливу групу становить діалектна лексика. Діалектні слова (діалектизми) – це слова, поширені на території певного наріччя (діалекту). Здебільшого вони називають поняття, для позначення яких у літературній мові існують інші назви (бинда - «стрічка», капарати - «псувати», нездалий - «невмілий, нездатний», файний - «гарний, кра­сивий»), або місцеві реалії, відомі лише в межах певного говору (колиба - «житло чабанів і лісорубів», табівка - «гуцульська шкіряна торбина з орнаментом, яку носять на ремені через плече») тощо.

З погляду вживання найбільшу групу становлять загаль­новживані (стилістично нейтральні) слова. Вони викорис­товуються практично всіма носіями літературної мови й охоплюють найрізноманітніші сфери життя. Читати повністю »

За походженням у лексиці української мови розрізня­ють слова, успадковані з попередніх періодів розвитку мови, власне українські та запозичені з інших мов. Серед успад­кованих виділяють слова індоєвропейського, спільносло­в’янського та спільносхіднослов’янського походження. Читати повністю »

Антоніми (гр. anti - проти та опута - ім’я) – це сло­ва, які мають протилежне значення. Наприклад: любов - ненависть, щастя - горе, великий - малий, чорний - білий, вперед - назад, високо - низько, говорити - мов­чати, радіти - сумувати та ін. Ці антоніми є різнокореневими. Значно більшу за чисельністю групу становлять однокореневі антоніми, утворені за допомогою префіксів, що надають словам протилежного значення.

Читати повністю »

Багатство кожної мови визначається наявністю в ній синонімів. Лексичні синоніми (від гр. synonymos - одно­йменний) – це слова, близькі або тотожні за значенням, які по-різному називають той самий предмет, явище, ознаку, процес та ін. Однакові за значенням та емоційно-експре­сивним забарвленням слова мають назву абсолютних синонімів: азбука - абетка - алфавіт, визначення - дефініція, мовознавство - лінгвістика, обрис - контур, відтінок - нюанс, іспит - екзамен, площа - майдан, лю­бий - милий, баритися - гаятися, скрізь - усюди. Вони використовуються в мовленні для того, щоб уникнути по­вторів.

Читати повністю »

Від омонімів потрібно відрізняти пароніми (від гр. para - біля й опута - ім’я) – слова, близькі (не однакові!) за звучанням, але різні за значенням і написанням. Читати повністю »

Від багатозначних слів відрізняють омоніми (від гр. homos - однаковий і опута - ім’я) – слова, які мають од­накове звучання й написання, але зовсім різні значення. Наприклад: балка - «яр з пологими схилами» і балка - «дерев’яна колода або залізний брус, що є основою перекрит­тя, настилу…», череда - «гурт свійських тва­рин (перев. великої рогатої худоби), які утримуються, пасуть­ся разом» і череда - «вид однорічних трав’я­нистих рослин родини складноцвітих, що використовуються в медицині». Наведені лексичні омоніми є повними, тобто збігаються в усіх своїх формах.

Читати повністю »

Метафора - це перенесення назви з одних предметів, явищ, дій, ознак на інші на основі подібності між ними. На­приклад: вушко чашки, голівка часнику, ріка спогадів, во­гонь почуттів, час біжить, сонце усміхається, ліс спить. Різновидом метафори є метафоричний епітет - художнє означення, яке образно характеризує якийсь предмет чи явище. Наприклад: блискуча відповідь, колючий погляд, золоті руки, солодкі мрії.

Читати повністю »

Слову як основній одиниці мови властиві такі ознаки:

  • фонетична оформленість;
  • наявність одного чи кількох лексичних значень;
  • номінативність (слово виконує в мові функцію називання);
  • граматична оформленість;
  • видільність у мовленнєвому потоці;
  • вільна відтворюваність у процесі мовлення (слова існують у готовому вигляді, їх не потрібно заново створювати);
  • відносна вільність по­зиції в реченні;
  • власний єдиний наголос (за винятком складних слів, які мають основний і побічний наголоси: багатозначний, приладобудування, сивоголовий тощо; од­носкладові прийменники, сполучники і частки в поєднанні з іншими словами власного наголосу не мають: по дорозі; не ти, а ми; він і вона і под.);
  • структурна цілісність (непроникність одного слова в інше, за винятком деяких заперечних та неозначених займенників у непрямих від­мінках із прийменниками: дехто - де з ким, ніщо - ні на чому, хтозна-який - хтозна в якому і под.);
  • пере­важне вживання в сполученнях слів у межах речення.

Читати повністю »

Лексикою (від гр. lexikos - словесний, словниковий), або словниковим складом мови, називають сукупність слів, що вживаються в мові. Наука, яка вивчає словниковий склад мови – значення слів, їх походження, вживання, зв’язок з іншими словами, має назву лексикологія.

Наступні статті »