Українська мова. Мовивши слово, треба бути йому паном.


Лексикографія і словники

Лексичне і фразеологічне багатство української мови зафіксоване в словниках. Мовознавча наука, яка займаєть­ся теорією і практикою укладання словників, називається лексикографією. Усі словники поділяються на два типи: енциклопедичні та лінгвістичні.

В енциклопедичних словниках розкривається зміст по­нять про предмети і явища, позначувані словами, наводять­ся різноманітні факти з усіх галузей життя, дані про ви­датних осіб тощо.

Наприклад, в енциклопедичному словнику «Українська мова» (К., 2000) подано відомості про українську мову та українське мовознавство, розкрито зміст основних понять лінгвістики, наведено дані про мовознавців і письменників, які зробили значний внесок у розвиток української мови чи її наукове дослідження.

У лінгвістичних словниках пояснюються слова в різних мовознавчих аспектах. Такі словники поділяються на од-номовні, двомовні й багатомовні.

Серед одномовних словників важливе місце належить тлумачним, які пояснюють, тлумачать лексику. Найбіль­шим і найавторитетнішим словником цього виду є одинадцятитомний «Словник української мови» (К., 1970- 1980), який містить близько 135 тис. слів.

Фразеологізми тлумачаться у двотомному «Фразеологіч­ному словнику української мови» (К., 1993), а іншомовні слова – у «Словнику іншомовних слів» (див., наприклад, К., 2000).

В етимологічних словниках слово розглядається з по­гляду його походження, розвитку в мові та зв’язку зі спорід­неними словами інших мов. Семитомний «Етимологічний словник української мови» представлений поки що трьома томами (К., 1982, 1985, 1989), інші готуються до друку.

Історичні словники фіксують лексику попередніх пе­ріодів розвитку української мови. Словників цього виду в українській лінгвістиці, на жаль, небагато, серед них – «Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.» (К., 1977- 1978), шість випусків «Словника української мови XVI – першої половини XVII ст.» (Львів, 1994-1999).

Поширеними є орфографічні словники, які подають пра­вильне написання слів. Сучасний стан розвитку літератур­ної мови відображає академічний «Орфографічний словник української мови» (К., 1994), який налічує близько 120 тис. одиниць. Нормативну вимову слів шляхом запису їх у фо­нетичній транскрипції відбивають орфоепічні словники (див. зокрема «Орфоепічний словник». – К., 1983).

Синонімам, антонімам і паронімам української мови присвячено такі словники:

1. Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. – К., 1986.

2. Деркач П.М. Короткий словник синонімів україн­ської мови. – Львів та ін., 1993.

3. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. – К., 1993.

4. Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Словник фразе­ологічних синонімів. – К., 1988.

5. Полюга Л.М. Словник антонімів. – К., 1987.

6. Словник синонімів української мови: У 2 т. – К., 2001.

Серед двомовних словників виділяються насамперед перекладні, наприклад, українсько-російські та російсько-українські, українсько-англійські й англійсько-українські та багато інших. Перекладні словники бувають і багато­мовними.



Українська мова. Граматика української мови, енциклопедія мови.

One Response

  1. Алла Says:

    Інформацію щодо етимологічного словника варто відредагувати. Минулого року вийшов шостий том

Leave a Comment

Please note: Comment moderation is enabled and may delay your comment. There is no need to resubmit your comment.