Українська мова. Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.


Фонетика, звуки і мовні органи

Фонетика (від гр. phonetikos - звуковий) – розділ мовознавства, у якому вивчається звукова система мови та різноманітні звукові зміни, що відбуваються в мовному потоці.

Звукову систему мови утворюють найменші мовні оди­ниці – звуки.

Як і будь-який інший звук, звук мови можна розгля­дати як явище фізичне, що виникає внаслідок коливання повітря і характеризується певними акустичними парамет­рами (частота коливань, їх амплітуда, тривалість тощо). Звуки мови є також явищем анатомо-фізіологічним, оскі­льки їх творення зумовлене роботою мовних органів лю­дини. Крім того, і це найголовніше, звуки мови виконують власне мовну функцію, а тому є явищем лінгвістичним. У процесі комунікації (з лат. communicatio - спілкування, обмін думками, інформацією тощо) люди вимовляють і чують велику кількість звуків, але для спілкування важ­ливими є лише ті звуки, які відрізняють слова і форми слів, а отже, дають можливість співрозмовникам висловити дум­ки і зрозуміти почуте. Хоч у кожному конкретному випад­ку ці звуки набувають індивідуального забарвлення зав­дяки тембру голосу, його висоті, інтенсивності тощо, а та­кож зазнають впливу сусідніх звуків, проте вони сприйма­ються усіма мовцями – носіями даної мови однаково, легко ототожнюються й вичленовуються з мовленнєвого потоку. Наприклад, слово мити складається зі звуків [м], [и], [т], [и]. Слово шити від попереднього відрізняється тільки од­ним звуком [ш], який у цьому випадку виконує словорозрізнювальну функцію. У слові шум звук [ш°], на відміну від [ш] у слові шити, має додаткову характеристику – огубленість, що зумовлюється впливом наступного голосного [у]. Але це не заважає сприймати його як той самий звук [ш] і протиставляти іншим звукам в аналогічному оточенні (сум, кум, бум). У слові шість додатковою характеристикою звука [ш] виступає його пом’якшення перед голосним [і]: [ш’іс'т'], але це теж не дає підстав вважати [ш’] іншим зву­ком. Таким чином, у словах шити, шум, шість звук [ш], хоч і має певні відмінності ([ш], [ш°], [ш’]), зумовлені фонетич­ним оточенням, сприймається узагальнено, як той самий звук – звук мови [ш]. Він може протиставлятися іншим звукам мови, так само узагальненим, і разом з ними входить до звукової системи української мови.

У творенні звуків мови беруть участь такі органи: ле­гені (власне – весь дихальний апарат), оскільки з них надходить повітряний струмінь; гортань з голосовими зв’язками, які при проходженні струменя повітря вібру­ють, в результаті чого утворюється голос різної сили і висо­ти; надгортанні порожнини: глоткова, ротова і носова, в яких звукова хвиля, що надходить з гортані, набуває оста­точного оформлення.

Найважливішою для творення звуків є ротова порожни­на, в якій міститься найактивніший мовний орган – язик. Мовними органами є також піднебіння, язичок, зуби, губи.

Активними називаються ті мовні органи, які при тво­ренні звуків здійснюють певні рухи. Пасивні - це неру­хомі мовні органи, до яких активні наближаються чи навіть змикаються з ними, спричинюючи виникнення шумів. Ак­тивні мовні органи відіграють головну роль у процесі зву-котворення, а пасивні – допоміжну. До активних мовних органів належать голосові зв’язки, задня стінка глотки, язичок (піднебінна завіса), язик і губи. До пасивних нале­жать тверде піднебіння, зуби, альвеоли (горбочки коло зубів).



Українська мова. Граматика української мови, енциклопедія мови.

One Response

  1. Мельниченко М.А. Says:

    Скажите, пожалйста, в чем разница между транскрипцией слова и звуко-буквенным анализом ( кроме пересчета количества звуков и букв в слове)?

Leave a Comment

Please note: Comment moderation is enabled and may delay your comment. There is no need to resubmit your comment.