Українська мова. Шабля ранить тіло, а слово — душу.


Чергування голосних і приголосних

Чергування можуть бути живими, тобто такими, які зумовлюються дією фонетичних процесів, властивих су­часній мові (наприклад чергування за глухістю – зціди­ти [с'ц'ідити]; за дзвінкістю – як же [jаґже]; за м’які­стю – дні [д'н'і]). Такі чергування відбуваються у мов­ленні, і тільки деякі з них зафіксовані у правописі, зокре­ма перехід префікса з- у с- перед к, п, т, ф, х: скинути, спитати, стягти, сформувати, схопити тощо.

Чергування, які не можна пояснити фонетичними зако­номірностями, що виявляються в сучасній мові, називають­ся історичними. Причини, які викликали появу цих чер­гувань, давно зникли, а самі чергування відбуваються за традицією і закріплені у правописі. До них належать:

1. Чергування приголосних

Найбільш поширеними серед чергувань приголосних є такі:

а) Чергування [г] – [ж], [к] – [ч], [х] - [ш], що від­буваються при словозміні і словотворенні. Наприклад: увага - уважний - зауваження, дорога - доріжка - подорожній, козак - козаче - козаченько, галка - галчин - галченя - Галченко, сміх - смішний - усмішка, бідо­лаха - бідолашний.

б) Чергування [г] – [з'], [к] - [ц'], [х] - [с'] при сло­возміні перед закінченням -і. Наприклад: луг - у лузі, папуга - папузі, райдуга - райдузі, гілка - на гілці, донь­ка - доньці, онука - онуці, свекруха - свекрусі, комаха - комасі, капелюх - у капелюсі.

2. Чергування голосних

До найбільш поширених чергувань голосних можна від­нести такі:

а) Чергування [о], [е] з [і]. Голосні [о], [е], що стоять у відкритому складі, чергуються з [і] в закритому складі. Це може відбуватися не лише у різних формах одного слова, а й у споріднених словах: сокола - сокіл, сходу - схід - східний, Львова - Львів - львів’янин, слово - слів - багатослівний, мого - мій, трохи - трішки, попелу - попіл - попільничка, осені - осінь - осінній, Києва - Київ - київський (є – jе], ї = [jі]). Чергування [о], [е] з [і] властиве тільки українській мові, в жодній з інших сло­в’янських мов не відбувається.

б) Чергування [е] з [о] після шиплячих та [j], що відбу­вається у спільнокореневих словах. Голосний [е] вживаєть­ся тоді, коли далі йде м’який приголосний або склад з [е] чи [и], що походить з давнього [і]. Наприклад: четвертий, вечеря; женити, шести ([и] <- [і]); краєчок, окраєць, копієчка.

Примітка. У давнину шиплячі приголосні [ж], [ч], [ш] були м’якими, тому у словах краєчок, копієчка [е] після [j] (графіч­но є) виступає закономірно.

• Голосний [о] після шиплячих та [j] з’являється за умо­ви, якщо далі йде твердий приголосний або склад з голос­ними [а], [о], [у] та [и], що походить з давнього [ы]. Напри­клад: чотири ([и] <-[ы]), вечора, вечоровий; жонатий, шос­тий ([и] <- [ы]); крайок, копійок.



Українська мова. Граматика української мови, енциклопедія мови.

6 Responses

  1. mamaec Says:

    Спасибо большое Вам. Очень помогло!

  2. катя Says:

    мня втно се поня

  3. Некичь Says:

    спс огромное!

  4. икеніп Says:

    зсг0впненлендндепрдек7л

  5. Юлия Says:

    Спасибо большое, с Вашей помощью справились

  6. Liz Says:

    велике дякую)))

Leave a Comment

Please note: Comment moderation is enabled and may delay your comment. There is no need to resubmit your comment.